Інтернет-газета

"Шевченко і сучасність"

      «Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється, ожива, Як їх почує!»

— Тарас Шевченко

                                                   Тимошенко Юрій

                                                  учень ЗОШ №3

Вічна пам’ять Кобзареві 

     Було давно це… В Україні,  

коли пани суди чинили

               та бідний український люд гнітили

   на небі зіронька з’явилась

        і в Моринцях дитя родилось.

    В злиденній хаті, в кріпаків

    зростав між інших дітлахів

       малий Тарас. В журі й нужді

   він долю рано злу пізнав,

 дитям ще сиротою став.

    Навчишсь грамоти у дяка,

          у Ентельгардта став служить…

   До Петербурга приїжджає

    і доля шле щасливу мить!

           Талант малярський й друзі щирі

 допомогли у повній мірі-

      Шевченку «вольную» дають!

          Та сильний дух й незламна воля 

любов до рідної землі     

     за правду й волю для народу

поета до мети вели.        

 Шевченко словом воював-

 багато віршів написав!      

 Він закликав до боротьби-

      за щастя й волю для народу!

    За незалежність, за свободу

 життя своє Кобзар віддав,

нам «Заповіт» заповідав, 

душа його живе й донині!

     Тож будьмо гідні та правдиві,

щоб Україна розквітала,   

     щоб правда всюди панувала! 

  Щоб з неба бачив це Тарас,

                                          щоб дух його радів за нас!  

                                                                                                Микола Некрасов

            На смерть Шевченка

Ні, не сумуйте, скажу я по щирості! 
Випадок трапився трохи не бажаний. 
Гине дочасно від божої милості 
Краю російського син її вражений. 
З часу дораннього молодість трудная, 
Пристрастів повна, надій і захоплення... 
Смілі промови, борня безрозсудная, 
Довгі по тому часи поневолення... 

Все йому знане: тюрма петербурзькая, 
Допит, заслання, жандармів люб'язності, 
Сині, безкраї степи оренбурзькії, 
Ґрати залізні... У скруті, в незнаності, 
Вічно образи холодні приймаючи, 
Жив він солдатом - з солдатьми нужденними, 
Міг і загинуть від лиха щоденного, 
Певне, що й жив лиш того дожидаючи. 

Та, не зменшаючи гніту знедолення, 
Оберегло у часи поневолення 
Руських людей провидіння грайливеє, - 
Зникла пора його зла, нещасливая, 
Все, що від юності ранньої марилось, 
Серцю жадане, немов засміялося... 
Бог же позаздрив йому. 
І життя обірвалося.